Сьогодні одна пара, а опісля всі розбрелись (хочу лише додати, що пара була досить цікава і смачна(!). Залишилась я та Уляна. Ще не встигла скзати важливу річ, яка теж нас усіх єднає-газета "П*ятниця". І якщо говорити чесно, то в мене до неї скептичне ставлення. Більше як практика, яка ніяк не оплачується, але вимагає зусиль. Тож ми сьогодні докладали їх у розповсюдженні цієї нашої періодики. Находились-наносились...наговорились! Сьогодні було так по-осінньому затишно. Місто нас зачарувало, а ще привітні кав*ярні, в які ми носили "тягар". Спершу була №1, в якій мені мило усміхались офіціянти, потім був "ай лайк", де нас зацілував наш Ромко Лучків (в нього завтра великий день-день 19-х закруток), "Дім легенд", в якому Юля (така файнюща одногрупниця) зі своєю компані нас зустріла, там ми трішки посиділи (зовсім трішки), але там я зловила себе на думці, як гарно! Хочу, щоб так було завжди...так, коли поруч найкращі, улюблені люди. Потім йшли іншими кофейнями, забігли в міську раду, де, як завжди, кишить робота. Після розділились: я-Дзига, Гасова Лямпа, Улянка-Пункт, Фреска, а на перехресті Вірменської здибались і почимчикували до Лівого бережка і саме тут, дорогою від Кінопалацу (біля Вернісажу), ця дивна Уляна взяла з мене слово...що через 30 років ми гулятимемо тим Львовом (нехай не тим самим, що зараз, але Львовом). Клятва скріплена мізинчиками обов*язкова до виконання. І дорогою в своїй маршрутці (№60) я мріяла і малювала той день...цікаво чи він настане...і де ми будемо? ким будемо? і чи будемо?
Уляно, я пам*ятатиму! а ти?
пам"ятатиму...
ВідповістиВидалити